НИИП-НДІП
Моє знайомство з НДІП відбулося 04.04.1977 р., де мене, випускника вузу, за розподіленням, зарахували в штат відділу 160. Завідуючий відділом – Хом’яков Віктор Іванович, заступник – Омельянчук Юрій Максимович. Це був великий відділ в складі повних чотирьох лабораторій, а саме (за іменами завідуючих):
Школяренка, провідний інженер Орій Лиховид; Козиря, провідний – Восколович; Стрюченка, провідний – Володимир Мотронюк; та Каплуна, провідний – Валерій Тукаленко (хоча у 1977р обов’язки завідуючого лабораторією формально виконував Мефтодовський, але практично керував Каплун Вячеслав Федорович, провідний інженер на той момент, згодом протягом року-двох Мефтодовський був переведений на іншу посаду, Каплун став повноцінним завлабом).
Керівником НДІП фактично був Станіслав Сергійович Забара, хоча формально мав посаду заступника директора по науковій роботі, а директором НДІП офіційно був Незабитовський А.Ф. Головним інженером НДІП на той час був Безчасний Петро Миколайович
На 1977р головною, і доволі грошовитою, темою (проектом, як тепер кажуть) відділу 160 був ШГ ЕПП (широкоформатний графічний екранний пульт проектувальника), під шифром СМ 7316. Гострословні жартівники «Білого дому» (15-поверхового інженерного корпусу) навісили даному проекту прізвисько «Шагающий екскаватор» :) Далі коротко називатиму ЕПП.
ЕПП був частиною іншої дуже об'ємної теми АРМ2-01 (автоматизоване робоче місце). Керівником теми був Вепрінський, провідний інженер - Дрождін Міша.
Що таке АРМи, а їх було два різнопрофільних, краще послатись на розповідь Забари С.С., котру можна найти на сайті "Історія розвитку інформаційних технологій в Україні. Європейський віртуальний комп'ютерний музей". Посилання на ту сторінку спогадів Забари С.С., що стосується саме НДІП:
http://www.icfcst.kiev.ua/MUSEUM/Zabara_r.html
Нижче навожу цитату цієї сторінки:
"В 1972 г. при объединении на основе ряда отделов СКБ был создан Институт периферийного оборудования (НИИП). Я был назначен заместителем директора по научной работе, директором по совместительству стал А.Ф.Незабитовский.
С первого же дня были организованы работы по разработке наиболее актуальных для оснащения машин устройств: накопителей на жеских магнитных дисках (контроллеры), гибких магнитных дисках (контроллеры и дисковводы), магнитных лентах (контроллеры и лентопротяжные механизмы), алфавитно-цифровые и графические дисплеи, графопостроители и устройства ввода графической информации. В этих разработках мы столкнулись с совершенно новым для нас классом изделий - устройствами точной механики. Не хватало специалистов (механики "созревают" дольше чем электронщики), отсутствовала специальная элементная база, многие материалы. Пришлось организовывать производство некоторых нетрадиционных для завода узлов, например, электродвигателей, координатных столов, магнитных головок и пр. Нельзя сказать, что в этом деле нам сопутствовали одни успехи. Процент неудач был достаточно высок. И все же основная номенклатура новых устройств была разработана. Вот некоторые примеры.
Устройства внешней памяти на всех видах магнитных носителей. Этой работой руководил Юрий Михайлович Ожиганов. Ведущими разработчиками были В.В.Ковбас, С.Я.Навольнев, А.В.Спирко, Т.И.Энгел, А.М.Бардик, Я.С.Коган.
Широкоформатный графический дисплей (графическая станция). Мультиплексоры передачи данных (В.И.Хомяков, Ю.М.Омельянчук, В.Ф.Каплун).
Параллельное алфавитно-цифровое печатающее устройство (АЦПУ), Устройство регистрации информации (в основном сейсмической) на электростатическую бумагу (А.Д.Шабас, А.А.Лорман).
Устройство ввода графической информации (В.В.Сахарин, И.А.Пидлисный, А.А.Софиюк, Е.И.Калайда).
Графопостроители (А.Н.Щередин, В.Д.Личман).
Накопители на гибких магнитных дисках (В.Я.Юрчишин, Е.Н.Перлов).
Все эти устройства были освоены в серийном производстве и вошли в состав проблемно-ориентированных комплексов на базе СМ ЭВМ.
Подготовка производства по периферийному оборудованию из-за их разнообразия и большой номенклатуры требовала значительных усилий со стороны заводских технологов и производственников. Мне особо хотелось бы отметить большой вклад, который внесли в это общее дело сотрудники лаборатории типовых испытаний под руководством начальника отдела Юрия Михайловича Краснокутского. Юрий Михайлович всегда принимал участие не только в формальной регистрации результатов испытаний, но и в анализе причин отказов устройств, если такие случались. Он внес много ценных конструктивных замечаний и предложений по совершенствованию периферийных устройств и других изделий АСВТ.
Институтский статус позволил мне более свободно определять направления творческих исследований. Я заинтересовался проблемой автоматизации проектирования. По здравому рассуждению, я сразу же отсек из рассмотрения высокоинтеллектуальную сферу проектирования, где трудно было рассчитывать на быстрый результат. Меня больше интересовали рутинные процессы инженерного труда, автоматизация которых с одной стороны поддавалась алгоритмизации, а с другой могла явно проявиться в повышении производительности и безошибочности проектных операций. Увлекала также идея информационно объединить процесс проектирования, производства и выходного контроля изделий.
У многих это направление вызывало агрессивный скептицизм, поэтому мне хотелось найти соратников не по принуждению, а по убеждению. Такими моими соратниками, учениками-учителями стали заведующие подразделениями НИИП Г.Ю.Вепринский, А.Д.Мильнер, В.П.Сидоренко, О.Д.Руккас. Я говорю учениками, потому, что я их убедил поверить в идею и сделал первоначальную постановку задач, а учителями, потому что потом они мне объясняли, какие непростые проблемы встречаются при углублении в эти задачи.
Так возникли системы:
автоматизированное рабочее место для конструкторского проектирования в радиоэлектронике (в основном печатные платы) АРМ2-01, основные разработчики Г.Ю.Вепринский, М.А.Дрождин, Е.Ш.Райз;
автоматизированное рабочее место для микропрограммного и схемного проектирования АРМ2-05, основные разработчики А.Д.Мильнер, А.В.Богачев, М.Б.Батьковский, В.В.Яковлев;
система контроля цифровых и аналоговых блоков элементов КОДИАК, основные разработчики В.П.Сидоренко, О.Д.Руккас, Е.Н.Чичирин, Н.С.Берштейн;
система автоматизированного изготовления и контроля проводного монтажа, основные исполнители те же, что и по системе КОДИАК.
Особенностью всех этих систем было то, что в них естественно сочетались автоматические и интерактивные методы проектирования. В них были максимально (в силу наших способностей) учитывались технологические требования производства и результаты проектирования (информация на машинных носителях) непосредственно использовалось исполнительным оборудованием в производстве.
Эти системы нашли широкое использование на заводе, а также тиражировались для других предприятий. Без преувеличения можно сказать, что они радикальным образом повлияли на весь сборочно-отладочный цикл производства."
Кінець цитати.
Від себе добавлю, що всі переферійні пристрої, згадані на початку цитати, так чи інакше "вмонтовувалися" в АРМи. Зокрема технічні завдання (ТЗ) на ЕПП відділу 160, в більшості формувалися розробниками АРМ2-01. А основною задачею для ЕПП було визначено автоматизація розробки друкованих (печатних, рос) плат. Друкованою називалась плата з отворами для монтажу електронних елементів (методом пайки), а смужечки (доріжки) з мідного покриття поверхні плати, котрі формувалися фотохімічним способом, склугували провідниками електричного струму між отворами, тобто між зовнішніми "ніжками" вищезгаданих елементів, які вставлялися в ці отвори. Назва "друкована плата" є літературною аналогією з поліграфічним друкарським верстатом. Використання "фотохімії" давало змогу відносно швидко і дешево виготовляти сотні і тисячі однакових плат, ніби з друкарського верстату виходять аркуші паперу з однаковим забраженням літер або малюнків.
Розробкою ЕПП було завантажено приблизно половина половина працівників відділу 160, Хом'якова-Омельянчука. Лабораторія Каплуна повністю (в штаті близько 10 чол.), 50-70% лабораторії Стрюченко плюс адміністрація, економіст, спеціалісти, що взаємодіяли з замовниками (АРМ2-01) та підрядчиками. В лабораторіях Школяренка та Козиря розробляли різного роду мультиплексори та контролери, електронні пристрої, що забезбечували передачу цифрової інформації між перефирійними пристроями та центральною ЕОМ (комп'тером), зокрема і ЕПП. А також деякими дрібниними дослідно-науковими темами (проектами).
ЕПП мав великий, відносно моніторів ЕОМ, екран - порядка 40см по діагоналі, кількість адресованих точок 2048х2048, та потужний автономний процесор з мікропрограмним керуванням. Процесор мав у своєму складі біля 12-15 плат формату Є2(подвійна європлата), повністю заповненими інтегральними мікросхемами. Плата з впаяними багатоконтактними роз'ємими ще мала назву ТЕЗ (типовий елемент заміни). Ці півтори десятки ТЕЗів ЕПП вставлялися в стандартну стійку електронної машини і разам з блоками живлення, різними перемикачами-тумблерами та індикаторами займалу цілу тумбу висотою, як у письмового столу, схожу, а може й таку ж саму, як корпус мікро ЕОМ СМ-1800. Зверху тумби встановлювалися монітор (дисплей) та клавіатура, під'єднаними до процесора відповідними кабелями. Таким чином ЕПП являв автономне робоче місце, в якому з допомогою клавіатури можна було вводити графічну та алфавітно-цифрову інформацію, котра миттєво відображалася на екрані пульта. По завершенні свого сеансу роботи оператор-розробник давав спеціальну команду, і видимі на екрані результати роботи передавалися в центральну ЕОМ через спеціальний контролер, розроблений також в відділі 160. В ЕОМ ця інформація підхоплювалася програмними засобами АРМ2-01, кодувалася стандартним чином і записувалася на магнітні диски або перфострічку чи перфокарти. При настуному сеансі своєї роботи розробник запускав програми АРМ2-01, котрі зчитували його персональну інформацію і знову бачив її на екрані ЕПП, міг щось виправити, продовжувати вводити нові лінії, символи і т.д. Досягнувши завершення чи якогось проміжного етапу роботи розробник міг засобами АРМ01-02 вивести на паперовий носій схеми, креслення, таблиці з допомоюшироко форматного плоттеру, перового графопобудувуча, розроблених в НДІП, тощо. І, звісно, на фотохімічний пристрій для "друкування" (виробництва) друкованих плат.
В НДІП розроблядись засоби інших способів введення графічної та символьної інформації. Наприклад, планшет Сахаріна формату А2 (а може й більше), на який можна покласти креслення чи схему і з допомогою спеціяльного візиря (прообраз сучасної "мишки") ввессти координати ліній, початку текстового рядка та набір символів текстового напису. Все це також надходило до системи АРМ01-02 і мало змогу передаватися на інші переферійні пристрої, що розроблялися в НДІП та в інших установах СРСР та країн соц. співдружності.
Розробка ЕПП, що мала статус НДДКР (науково-дослідницька досвідно-конструкторська розробка, рос. - НИОКР) була запланована на 3-3,5 роки (точно не знаю). На початку 2кв. 1977р. тільки починалася розробка принципових елекричних схем кожного ТЕЗу. Розбивка всієї електричної схеми процесора на ТЕЗи та способи електричних контактів між окремими ТЕЗами вже було виконано на цей момент. Мені, молодому спеціалісту, також тали в "роботу" пару ТЕЗ, а саме блок мікропрограмного управління (БМПУ) та знекогенератор (ГЗ). Завершенням НДДКР ЕПП були заводські випробувовання двох досвідних виробів, котрі були заплановані на 1 кв. 1980 р.
І ось на початку 1977 р. НДДКР зрушила зі старту і неспішно "поїхала" згідно запланованого графіку. Три роки з хвостиком тривала робота в сталих умовах в одному місці - територія ПО Електронмаш у м. Києві на вул. Вел. Окружна, 4.
Практично всі підрозділи НДІП розташовувалися на верхніх поверхах 15-поверхової адміністративної будівлі ПО. Цю 15-поверхівку неофіційно називали "Білий дім", бо там були кабінети керівників ПО, СКБ, НДІП та більшість інженерних кадрів. В західному торці 4 поверху був кабінет ген.директора Незабитовського, вище на 10 пов. кабінети Забари С.С. (справа) та нач. СКБ заводу (Афанасьєв?).
В тому ж зах. торці 12 пов. на всю ширину був машинний (комп'ютерний) зал і НДІП, і СКБ, і, можливо, заводу. З 12 пов. і вище, до самої стелі, були розташовані підрозділи НДІП.
Нижче 12 пов. знаходились спільні підрозділи всього ПО, зокрема служба нормоконтролю, лаьораторія надійності, патентний відділ тощо, куди також доводилося заходити, особливо часто в нормоконтроль (Левчишина для НДІП).
За три роки було виготовлено два працюючих дослідних зразка ЕПП, і як було заплановано, відбулися заводські випробування цих дослідних зразків на території заводу ОКМ ("відомство" Краснокутського). Формально випробування успішно, план виконано.
А не формально, результат не зовсім задовольнив розробників. З одного боку, випробування показали життєздатність проекту - ЕПП працював, як і було задумано. На екрані відображалися креслення друкованих плат, електричні схеми, з допомогою клавіатури можна було редагувати зображення, вводити нові елементи. З іншого боку отриманий результат не зовсім задовольнив авторів і виконавців проекту. По-перше, при великій кількості ліній (повністю насичена плата Є2) на екрані частота регенерації зображення падала і воно починало "миготіти", хоча зображення вдвічі меншої Є1-плати "стояло" на екрані "мертво". По друге, внаслідок великої кількості ТЕЗів в процесорі та купи дротів електр. з'єднань на кожному ТЕЗі та між ТЕЗами, відносно часто траплялися "затики", "зависання та ін. збої. Доводилося двом-трьом розробникам постійно чергувати, щоб швиденько відновити роботу пристрою.
Роботи в полях і в цехах ВУМа. Місячні "відробітки" на будівництві або в полях (Юра Міловідов). Будівництво "Гостінки" на Вел. Окружній (Сальніков).
Продуктові набори, путівки на бази відпочинку. Кварт.облік, забезпечення житлом.
Соцзмагання серед молоді.
Сергій Лобода, Тоцький, Мотронюк Володимир, Кулик Валя, дружина майбутнього депутата Київради у 1990р.
Цікава деталь – дружина Завлаба Володимира Стрюченка, Валерія на той момент була головою профспілки всього ПО Електронмаш.
Сахарін Анатолій Гончар. Кизуб у Вепрінського, Лобач Женя з дружиною – обидва євреї.
Михайло Безрукавий (згодом змінив прізвище на Ніколаєв, взяв прізвище дружини при оформленні шлюбу)
Забара Станіслав Сергійович.
КОДІАК
Женя Шубін та Валентин …
Відділ 160
Хом’яков, Омельянчук. ШГ ЕПП СМ 7316, згодом ЕПП
Каплун, Тукаленко Валерій Дмитрович БМПУ, Семенюк Тамара, інтерполятор, 2 плати, Ракоїд, Мефтодовський, Леся Калініченко, Каляндра Таня, Сергієнко Шура+Сергій. Дорохова Віра, комсорг НДІП – здається, у Вороніж.
Козир завлаб. Провідний Восколович. Чуйкова, Підлісна, Колеснікова Таня, Коваленко Василь.
Мотронюк провідний, згодом завлаб. Лобода Сергій, Тоцький, Таран Петро Гаврилович, Трапс, Школяренко завлаб, Лиховид провідний. Саф’яновський Діма. Стрюченко Володимир (дружина Лєра, Валерія) завлаб.
Програмна підтримка заввідд. Вепринський, Дрождін Михайло провідний, вів ЕПП.
Юрчишин Василь, магнітна частина знакогенератора, програматори ПЗУ. Накопичувачі на гнучких магнітних дисках (дискети) 200 мм, згодом 130 мм.
Бардик заввідд., Безрукавий-Ніколаєв? Міша (ЕПП)
Шевченко Дуся (Євдокія) (АЦПУ), Кожухов - провідні інж. у Шабаса
Неля Мова, Ліля Фіалко, Панкова, Харченко, Хом’якова Генрієта.
Мінін, Сальнікова Наталія, Кагановський.
СМ 6404 графопостроитель
Безсчасний заввідділом, в проекті 6 рабораторій, Щередін Олександр, Френкель завлаб, Сергієнко провідний та заст. завлабу. Омельченко Ліда, (лабор. Калайда), Трояновський (провідний, контролери), Окунєв («отказник», колишній заввідділом), Юрій Міловідов, Фіма Гершензон, Олег Сандлер, Щередін Саша. Окунєв, Трояновський.
Алла, Омельченко, Лобач (підключення, взаємодія графопобудовувача до АРМ2-01)л
Лічман заввідд., Сімановіч Михайло провідний, Бадунов.
Планшет вводу граф. інформації. Підлісний? заст. Заввідділу. Сахарин, Гончар Толя.
Почали зі сходження на гору Близниці. Чим примітна ця гора?
